Про історію створення торгового гіганта – в бесіді з народним депутатом України, почесним президентом ПАТ «Концерн АВЕК і Ко» Олександром Фельдманом
Цього року найбільший у Східній Європі Торговий центр «Барабашово» відзначає своє двадцятиріччя. «Барабашово» давно вже стало візитною карткою Харкова. Більшість гостей першої столиці вносять його в обов’язкову програму для відвідування. Утриматися від покупки тут важко. Це вам скаже кожен, хто хоч раз побував на «Барабашово». Кожні 17 секунд на «Барабашово» було придбано проектор. Не знаю, хто і як рахував, чи є цей показник реальним або міфічним, але те, що «Барабашово» – це гігантський асортимент і ну дуже гнучкі ціни – це правда. Все це нагадує цілорічний розпродаж.
Історія створення «Барабашово» обросла міфами і легендами. Що з цього правда, а що вигадка? – Наше перше запитання народному депутату України Олександру Фельдману, з чиїм ім’ям пов’язують створення торгового гіганта.
– Я не знаю, які міфи і легенди ви маєте на увазі.
– Зокрема, що це був ваш спільний бізнес з покійним губернатором Харківської області Євгеном Кушнарьовим, який лобіював переведення підприємців з існуючих ринків Харкова на «Барабашово»?
– Це – не міф і не легенда. Це – відверта неправда. По-перше, Євген Петрович Кушнарьов, світла йому пам’ять, у той час, у 1996 році, був мером, а не губернатором. А, по-друге, у нас ніколи не було з ним спільного бізнесу. «Барабашово» тоді, в середині 90-х, стало «рятівним колом» для тих, хто втратив роботу, тому що масово закривалися заводи і фабрики в промисловому Харкові, люди місяцями сиділи без зарплати. На місці «Барабашово» довгі роки було величезне звалище. Щоб ви могли відчути масштаби цього звалища, скажу, що під час розчищення території для початку будівництва ми вивезли 150 тисяч КАМАЗів сміття. Зараз в це складно повірити. А поруч спальний район – Салтівка, який за кількістю жителів перевищує багато обласних центрів України. Можете собі уявити – 600 тисяч чоловік. І коли ми вийшли з пропозицією до міста побудувати на цьому місці ринок, ця ідея, дійсно, була підтримана, тому що вона була в інтересах міста. Але в її здійснення мало хто вірив. Більш того, багато хто тоді відверто з неї сміялися. Ніякого лобіювання масового переведення людей на «Барабашово» не було. У наш Торговий центр перейшли ті підприємці, які займалися торгівлею промисловими товарами на Благовіщенському ринку, який за основним цільовим призначенням був і є продовольчим. Більш того, Благовіщенський тоді буквально тріщав по швах, тому що ряди торговців просто йшли на сусідні вулиці, створюючи певні проблеми для міста. І з цим місту треба було щось робити. Була розроблена загальноміська програма переведення людей з несанкціонованих місць торгівлі. Це стосувалося не тільки Благовіщенського ринку. І новий великий торговий майданчик став певним виходом. До речі сказати, спочатку люди були проти переходу, але через місяць буквально черга стояла з бажаючих отримати торгове місце на «Барабашово». Тоді в силу обставин ціла армія людей змушена була піти на вільні хліби і спробувати свої сили в малому бізнесі. Багато хто з них, до речі, стали успішними підприємцями. Для них «Барабашово» стало своєрідним локомотивом розвитку власного бізнесу. Тоді «Барабашово» вирішувало ще й важливу соціальну проблему: забезпечення великої кількості людей робочими місцями. І представники місцевої влади розуміли це. Якщо хочете, можете називати це лобізмом, який є нормальною прийнятою європейською практикою. Але це точно не був протекціонізм. А ці поняття у нас звикли ототожнювати.
– Але для старту такого масштабного проекту потрібні були великі кошти. Відомо, що ви займалися в до-Барабашовську еру ремонтом автомобілів. Невже це дозволило зібрати достатньо, щоб починати будівництво такого об’єкта? Іншими словами, звідки перший мільйон?
– Розумію підтекст вашого запитання і відразу скажу: «можу відзвітувати за кожен мільйон, крім першого» – це не мій випадок. Я можу. В «до-Барабашовську еру», як ви говорите, а я б для точності сказав би в «до-АВЕКівську», легше сказати, чим ми не займалися. Ми разом з батьком пробували різні напрямки бізнесу: виробничі, сільськогосподарські, сервісні (в тому числі збирання та ремонт автомобілів). До речі, цікавий факт. У травні 1987 року вийшла горбачовська постанова «Про розвиток кооперативного руху в СРСР», що дало фактично «зелене світло» підприємницької діяльності. А вже в червні в Комінтернівському районі Харкова був зареєстрований наш кооператив «Монтажник» – перший у Харківській області, про що навіть тоді писала наша обласна преса. Нас було четверо: мій тато, який запросив до нас в команду свого колишнього колегу, і я з моїм шкільним товаришем. Ми з ним моталися по всьому місту і пристрілювали балконні козирки, карнизи. Ось так прозаїчно і буденно все починалося. У нас немає ніяких історій виникнення грошей, загадкових партнерів і т.д. Ми не брали участі в жодному приватизаційному процесі. Нічого «не прихопили», через нас не проходили і ми не «освоювали» комсомольські або партійні гроші. Знаєте, в однієї американської компанії, на мій погляд, чудовий слоган: «Ми завжди робили гроші старомодним способом: ми заробляли їх». Це – частина і нашої сімейної філософії. Так вчив мене мій батько. Я намагаюся передати це своїм синам. У мене з дитячого віку було бажання заробити «свою копійку». Школярем влітку я підробляв на пошті. Пішов працювати після школи, не послухавши батьків, які настійно радили поступати в інститут. Потім армія. Потім – молода сім’я і робота цілодобово таксистом. Я не приховую і не соромлюся жодного періоду свого життя. До будівництва «Барабашово» тоді, в середині 90-х, природно, ми не були повністю фінансово готові. Спочатку взяли кредит в «Укрсоцбанку», але грошей на будівництво не вистачало. Ризикнули – взяли значний на ті часи муніципальний кредит – 50 мільйонів карбованців, який повернули місту день в день з усіма відсотками, сплатою податків і так далі. Так що місто не тільки не втратило, а й виграв від цієї позики. Більш того, тоді практично ніхто не оперував такими поняттями як девелоперський проект, проект-менеджер і так далі. Все це прийшло вже потім. А тоді було бажання, чуття, робота по 20 годин на добу і віра в успіх.
– Сьогодні цього вже мало?
– Сьогодні цього вже недостатньо. Світ змінюється з шаленою швидкістю. І для того, щоб залишатися конкурентним, треба постійно зростати, розвиватися, треба залучати до управління проектами кращих фахівців. Тим більше, коли мова йде про такий унікальний проект, як Торговий центр «Барабашово». Сьогодні це найбільший торговий центр Східної Європи з солідним 14-м місцем у світі за товарообігом. Але збереження цих позицій з урахуванням, м’яко кажучи, не простої соціально-економічної ситуації, вимагає від менеджменту не тільки високого професіоналізму, а й пошуку нестандартних, часом жорстких рішень.
– Багато хто відзначає чималу «плинність кадрів» в топ-менеджменті «Барабашово». Чим Ви можете це пояснити? Зрозуміло, що формально, як народний депутат, Ви не займаєтеся бізнесом, зокрема «Барабашово», але Ви зберегли вплив на кадрові призначення в Концерні «АВЕК» і ТЦ “Барабашово»? Куди йдуть люди, які працюють на Вас?
– По-перше, мій принциповий підхід полягає в тому, що люди працюють не на мене, а зі мною. По-друге, сьогодні пройшли часи, коли, як за радянських часів, люди, потрапляючи в начальницьке крісло, сиділи там десятиліттями. Сьогодні власники компаній підходять до системи управління не як до марафону на одну людину, а як до естафети. Було б лукавством говорити, що я не в курсі того, що відбувається в Концерні «АВЕК» і Торговому центрі «Барабашово». У тому числі і з кадровими змінами в топ-менеджменті. Але, як правило, це колегіальні рішення команди. І я звик їм довіряти. Хоча можу визнати, що, можливо, я буваю занадто довірливий. Всі без винятку топ-менеджери, які в різні роки працювали в нашій команді, повірте, відбулися в професійному і фінансовому плані. Думаю, що для них робота в нашій команді стала хорошим трампліном. На жаль, не всі витримали спокусу владою і грошима. Не всі були чесні. Але це – життя і розчарування в людях неминучі. З багатьма ми стали практично однією сім’єю, вони і сьогодні працюють в Концерні і на ТЦ «Барабашово». Якась частина людей працює в самостійних проектах. Щиро бажаю їм успіху.
– Як показує практика, практично всі великі торгові центри України періодично стикаються з проблемою невдоволення підприємців, які на них працюють. Їх вимоги, часом, звучать жорстко і виливаються в досить серйозні конфлікти. Не секрет, що є ряд політичних сил, які завжди готові «очолити» протести. Цю ситуацію в принципі можна «полагодити» або це з області «вічного конфлікту»?
– Щоб не «лагодити» цю ситуацію, її треба чесно обговорювати з підприємцями. І цей діалог не потребує ніяких посередників, особливо з числа тих, хто завжди «готовий допомогти в боротьбі». Сьогодні небезпека появи таких любителів «розігріву» невдоволення особливо висока. Так, дійсно, всім важко. Бізнес незалежно від його масштабів переживає важкі часи. Хоча, скажіть, а коли людям, які займалися розвитком своєї справи, було легко? За кожною заробленою гривнею завжди стояла праця. Я завжди говорив і говорю: до кожного підприємця, до кожної бізнес-історії треба підходити індивідуально. Особливо, коли мова йде про такий гігант як «Барабашово», де ви можете зустріти представників і, ну, дуже, малого бізнесу і тих, хто цілком може дати фору багатьом великим компаніям. Тільки діалог і пошук компромісу при будь-якому непопулярному рішенні може бути ефективним.
– Ви самі ходите на «Барабашово» за покупками?
– Я нікуди не ходжу за покупками, коли я в Харкові. Але завжди з задоволенням супроводжую друзів, знайомих, які приїжджають до Харкова і хочуть подивитися «Барабашово». Скажу Вам, що ніхто з них, незалежно від їх статусу та фінансового становища, не йшов з Торгового центру без покупки. Я думаю, що «Барабашово» вдалося зберегти унікальну сімейну торговельну атмосферу. Тут з покупцями розмовляють, домовляються про ціну, жартують. І, звичайно, це підкуповує. На «Барабашово» близько 80% підприємців – представники сімейного бізнесу. Цей показник можна порівняти з показником Німеччини, де близько 85% всіх підприємств – це сімейні компанії. Так що «Барабашово» сміливо можна назвати столицею сімейного бізнесу в Україні. За двадцять років виросло вже наступне покоління продовжувачів сімейної справи. Ті, хто починали в 30-35 років, сьогодні займаються бізнесом разом зі своїми дорослими дітьми.
– Яким Ви бачите «Барабашово» ще через 20 років? Чи буде цікавий цей проект вашим дітям?
– Ринок комерційної нерухомості дуже динамічний і вимагає постійного розвитку. Тому, думаю, що через двадцять років «Барабашово», природно, буде іншим, але при цьому йому вдасться зберегти свою унікальність і масштаб. Чи буде цікавий цей проект моїм дітям? Через 20 років моєму старшому синові Олександру буде 50. Зараз він працює в компанії, заснованої його дідом і батьком, і йому це цікаво, у нього досить амбітні ідеї і плани. Я вірю, що він зможе їх реалізувати. Молодшому Борису – тільки 3 роки. Він дуже схожий на свого діда Бориса Фельдмана-старшого. Такий же самостійний, незалежний, наполегливий. Я завжди кажу своїм дітям і вже онукам те, що колись говорив мені батько: завтра буде результат того, що ти зробив сьогодні. Тому головний урок: це працювати. І, звичайно, не боятися мріяти. Недарма кажуть, що треба ставити перед собою великі цілі – по ним важче промазати.
Джерело – газета «Капітал».
