Війна позбавила багатьох людей даху над головою. У Харкові, одному з найбільш постраждалих міст України, ця проблема стоїть дуже гостро. Комунальники роблять все можливе і неможливе, щоб забезпечити людей умовами для життя, але багато зруйнованого вже не відновити. Жодна моя зустріч із людьми, жоден депутатський прийом не обходиться без «криків душі» тих, хто втратив свій дім. «Напевно, у нас вже ніколи не буде свого кута», – часто кажуть люди. Особливо гірко це чути від молодих людей. «А куди нам повертатися?» – без відповіді на це запитання тисячі наших земляків, житло яких зруйноване, навряд чи повернуться додому.
Харкову потрібен план антикризових дій у житловій сфері під час війни та у повоєнний період. Цей план має бути публічним, чесним та зрозумілим кожному. Фінансування має йти з усіх можливих джерел – це не лише зовнішні інвестиції, а й внутрішні, приватно-державне партнерство, кошти місцевих бюджетів тощо. План, зокрема, має передбачати наявність тимчасового соціального житла. Відновлення та реконструкція в ідеалі мають гарантувати покращення житлових умов – адже ще до війни до 63% українців говорили про те, що вони живуть у незадовільних умовах. І це зрозуміло, адже перед повномасштабною війною в Україні налічувалося майже 3,5 млн кв.м застарілого житла та понад 1 млн – аварійного.
Повоєнне відновлення та будівництво може стати шансом якісного оновлення житлової сфери. Звісно, за умови виняткової прозорості, звітності за кожну копійку. І чесності перед містом та людьми.
