Основне завдання парламенту на цю осінь – прийняти збалансований державний бюджет на 2019-й рік, зазначає народний депутат України Олександр Фельдман.
«З одного боку, він повинен бути соціально орієнтованим, але з іншого – реалістичним та економічно обґрунтованим. Де-факто стартувала виборча кампанія, яка може перешкодити, загостривши градус популізму до межі, але для розсудливих політичних сил задачу прийняття бюджету ніхто не скасовує. Зрештою, на виборах 2019 року життя не закінчується, і безвідповідально формувати головний кошторис країни за принципом «після нас – хоч потоп».
Уряд представив основні параметри проекту бюджету: деякі моменти можна назвати його перевагами, але є й істотні недоліки.
Почну з позитивних тенденцій. По-перше, це скорочення витрат (від 4 до 11%) на утримання центральних органів влади – президента, уряду, Верховної Ради. Найбільше суспільство дратує, коли народу пропонують затягнути паски, а влада отримує надприбутки й виписує собі багатомільйонні премії, тому економія на управлінському апараті – це правильний вектор.
По-друге, пропоноване зростання мінімальної зарплати (+ 12% з виходом на 4173 грн. у 2019 році) майже вдвічі перевищує інфляцію (7,4%). Зрозуміло, я теж вважаю, що 4200 – це дуже мало, але «економіка сльозам не вірить», і при зростанні ВВП в 3% не можна помахом чарівної палички зробити мінімальну зарплату 10 000 гривень. Коли я чую такі заклики від колег у парламенті, то згадую 90-і й гіперінфляцію – за будь-який популізм в економіці в результаті доводиться розплачуватися всім і в багаторазовому розмірі.
А ось найбільше мене спантеличили три бюджетні новації, з якими я не згоден.
Перше – «заморозка децентралізації». У політичному аспекті це проявилося вже в 2018 році, коли ЦВК всіляко блокувала проведення виборів в об’єднаних громадах. А тепер де-факто згортається і бюджетна децентралізація. У 2018 році для місцевих бюджетів була запланована субвенція в розмірі 5 мільярдів гривень на соціально-економічний розвиток – у проекті бюджету-2019 цієї статті немає взагалі. Дотації місцевим бюджетам де-факто (з урахуванням інфляції) скорочуються на 5%. Хтось скаже, причому тут дотації й субвенції до децентралізації, але ж влада не зробила нічого, щоб місцеві ради в 2019 році залишали більший відсоток зароблених коштів в своїх бюджетах. Тобто задається такий тренд: віддавайте в центр стільки ж, а тому отримуйте менше.
По-друге, я не розумію, як поєднується анонсоване підняття тарифів на газ (25-40%) з скороченням на 20% фонду субсидій. Я неодноразово підкреслював, що стратегічна мета України – це суспільство відповідальних власників, в якому необхідність в субсидіях відчувають 5-7% населення. Але зараз є реальна ситуація: половина країни не може платити за цими завищеними тарифами – як можна при цьому скорочувати субсидії, підвищуючи ціну на газ? Поки уряд не пояснить свою логіку депутатам, сумніваюся, що в такому вигляді проект бюджету буде підтриманий.
По-третє, влада знову ніяк не вирішує проблему «боргової ями», в яку заганяють Україну міжнародні кредитори. На обслуговування і погашення зовнішнього боргу в 2019 році заплановано близько 40% всіх бюджетних витрат. Разом з цим дефіцит Пенсійного фонду буде рекордним за всі роки незалежності – 166,5 мільярдів гривень, хоч довгостроковою метою пенсійної реформи уряд називав якраз збалансування витрат і доходів. Політикою «дорогих зовнішніх кредитів» і пробуксовкою реформ влада ставить нинішніх українських платників податків і молодь в боргову залежність на десятиліття вперед. Яким буде результат? Ще одна хвиля еміграції, і як наслідок – посилення податкового тиску на тих, що залишилися.
Я дуже сподіваюся, що при доопрацюванні бюджету Кабінетом міністрів будуть враховуватися думки й обґрунтовані претензії депутатів, а головне – на виході ми отримаємо дійсно державний бюджет, а не політичний інструмент передвиборної боротьби».
