Останнім часом з’явилося визначення Харкова як міста переселенців. Причому щодо них іноді доводиться чути думку, що «це не зовсім ті люди, до яких звикли в Харкові». Мене таке протиставлення, м’яко кажучи, дивує та засмучує. Справжні харків’яни просто не можуть так казати. Адже наш Харків історично, як місто торгове, студентське та промислове, має найглибші традиції толерантності, взаємоповаги та взаємопідтримки людей абсолютно різного походження, різних культур, релігій, освітнього рівня тощо. До Харкова приїжджали люди з різних регіонів та країн, і кожен, хто цього хотів, знаходив тут свій дім.
Я впевнений, що так буде і зараз. До Харкова переселяються люди, які втратили свій дім, опалені війною, охоплені страхом невизначеності. Їм дуже потрібна наша допомога та підтримка, часто – і матеріальна, але завжди – моральна. І кожен із них у жодному разі не повинен стати «чужим серед своїх» у нашому місті. Ми повинні допомогти людям, які залишилися без дому, знайти його тут. І харків’яни як люди з великим серцем цю підтримку постійно надають: я пишаюся своїм містом і своїми земляками, які в тяжкий час простягають руку допомоги тим, кому зараз найважче. А ті, кому люди «не зовсім ті», нехай краще подумають про те, що щось не так, можливо, саме з ними.
