Курс на децентралізацію влади дійсно об’єднує Україну. Розширення повноважень місцевих рад, фінансова самостійність регіонів, ефективний розподіл бюджетних коштів, виходячи з актуальних потреб – ці вимоги підтримує переважна більшість українців, незалежно від партійних уподобань.
Жодна політична сила не ризикує виступити проти децентралізації. Проте, добровільно розлучатися з контролем фінансових потоків уряд не бажає. Децентралізація в Києві і регіонах трактується по-різному: Кабмін намагається перекласти якомога більше витрат на місцеві бюджети, громади пручаються і вимагають збереження більшого відсотка зібраних на своїй території податків.
Після реформи міжбюджетних відносин у грудні 2014 року місцеві ради дійсно отримали додатковий ресурс. Але в проекті держбюджету на 2017 рік заплановано колосальне збільшення навантаження на місцеві бюджети.
Утримання установ освіти та охорони здоров’я, фінансування системи ПТУ, пільговий проїзд – для Харкова, за оцінками експертів міськради, видаткова частина бюджету зросте на 2,5 млрд. грн. Це при тому, що загальний обсяг доходів міста в 2016 році – близько 8, 5 млрд.
Харківське регіональне відділення Асоціації міст України направило відповідне звернення до народних депутатів з проханням на законодавчому рівні забезпечити збалансованість місцевих бюджетів.
Як народний депутат, обраний від харківського округу №174, я докладу всіх зусиль для оперативного вирішення проблеми. Зокрема, на найближчому засіданні фракції підніму питання компенсацій для місцевих бюджетів за пільгові перевезення з підготовкою відповідних пропозицій до проекту бюджету.
Я не вважаю, що збільшення витрат місцевих бюджетів – це неправильно. Але це тільки одна сторона медалі, і збільшувати навантаження на громади без відповідних компенсаторів – абсурдно. Або парламент залишає місцевим радам більший відсоток податкових зборів, або покриває дефіцит з державного бюджету.
Упевнений, що це питання може об’єднати не тільки депутатів-харків’ян з різних фракцій, а й представників інших регіонів, які зіштовхнулися з тими ж труднощами. Зрив фінансування життєво важливих програм неприпустимий.
Якщо в українських школах і лікарнях робота буде паралізована, люди не стануть розбиратися, чия це була компетенція і з якого бюджету повинні були виділятися кошти. Вважаю, влада досить мотивована недопущенням протестів, щоб своїми руками не закладати до бюджету бомбу уповільненої дії.
